39389314_2227595383921642_7789278608429678592_n

Глобальне потепління може стати головним джерелом політичної нестабільності

Джерело zik.ua

Погляди на кліматичну проблему, що різко конфронтують, указують на ймовірні шляхи того, як глобальна зміна клімату і спроби його пом’якшити можуть змінити баланс політичних і геополітичних сил.

Про це пише Financial Times.

У своїх коментарях під час щорічної зустрічі Валдайського клубу цієї осені президент Росії зміг одночасно поставити під сумнів кліматичні зміни, викликані діяльністю людей, і запевнити, що Москва робить все, щоб не допустити їх. Його суперечлива позиція схожа на ту, яку зайняв прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді. Втім, Нью-Делі останнім часом досяг надзвичайних успіхів у перехід на поновлювані джерела енергії в той час, як Росія поки лише зволікає. Причина в тому, що Індія імпортує 80% своєї нафти і понад 40% необхідного їй газу через потенційно ненадійні морські шляхи. Тому навіть ті громадяни Індії, які заперечують зміну клімату в зв’язку з діяльністю людини, мотивовані переходити на поновлювані джерела енергії. Просто замість клімату їх мотивують міркування національної безпеки і економіки — раптом морські шляхи будуть ненадійні.

Враховуючи, що більш 80% населення Землі живе в країнах, які залежать від імпорту нафти і газу, інтереси національної безпеки можуть стати ключовою рушійною силою глобального переходу на альтернативну енергетику в найближчі десятиліття. Індія також надзвичайно вразлива до наслідків кліматичних змін. У той же час багато росіян переконані, що Росія тільки отримає вигоду від глобального потепління, оскільки її аграрний сектор зможе освоїти нові землі в нині покритих мерзлотою регіонах Сибіру і Далекого Сходу. Один із доповідачів на Валдайському саміті говорив про Росію як про майбутню “продовольчу супердержаву”. Оскільки, згідно з прогнозами, до середини століття споживання їжі в світі зросте на 50%, це не таке вже й фантастичне припущення. Особливо якщо додати, що посухи в традиційних зернових регіонах світу стають дедалі частішими.

Погляди на кліматичну проблему, що різко конфронтують один з одним, указують на ймовірні шляхи того, як глобальна зміна клімату і спроби його пом’якшити можуть змінити баланс політичних і геополітичних сил. Глобальне потепління може стати головним джерелом політичної нестабільності.

Ця ймовірність стала темою важливого звіту новоствореної Глобальної комісії з питань геополітики енергетичних трансформацій, серед комісарів якої опинилися ексміністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер і колишній заступник прем’єр-міністра Росії Анатолій Чубайс. З 2010 року середня вартість сонячної енергії скоротилася на 73%. Вітрова електроенергія подешевшала на 22%, а електричні батареї для автомобілів, що діють на іонах літію, — на 80%. Якщо ця тенденція продовжиться, широкомасштабна заміна викопного палива в найближчі десятиліття стане стовідсотково необхідною — з комерційних міркувань. Утім, чи відбудеться це достатньо швидко, щоб обмежити глобальне потепління лише двома позначками на термометрі, — оце сказати з певністю дуже важко.

Китай зробив захоплення світових ринків поновлюваних енергетичних технологій ключовою частиною своєї економічної стратегії. Але рішучість, з якою Пекін прагне цієї мети, продиктована значною мірою тривогою стосовно безпеки морських поставок нафти. Старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень П’єр Ноель вважає, що Індія теж демонструє чудові успіхи в альтернативній енергетиці. “Політика, яку вони проводили з продажу проектів, була такою успішною, що її почали повторювати по всій Азії”, — сказав він. Незважаючи на збереження залежності від вугілля, збільшення попиту на електроенергію в Індії унаслідок економічного зростання тепер покривається значною мірою відновлюваною енергетикою.

Тому є причини хвилюватися за своє майбутнє у Росії, Саудівської Аравії, Катару та Ірану, а також в інших країн-продавців нафти і газу. З розвитком технології видобутку сланцевого газу США перестали залежати від енергетичного імпорту. Якщо нафта перестане бути рушійною силою глобальної економіки, тоді США втратять головну причину підтримувати свою гегемонію на багатому нафтою Близькому Сході. А бажання популістських лівих республіканців і демократів залишити регіон може почати зростати. У той же час Саудівська Аравія та інші нафтові виробники можуть зіткнутися з внутрішніми проблемами, що можуть перерости в екстремізм. У короткостроковій перспективі російська вразливість до падіння глобального споживання нафти і газу буде пом’якшуватися скороченням видобутку в Північному морі. Тому можна буде збільшувати експорт до Європи. Росія й інші виробники газу, такі як Катар, також переконані, що цей ресурс (природний газ) залишиться у грі, оскільки його спалювання супроводжується меншими викидами парникових газів, ніж у випадку нафти і вугілля. Втім, якщо надії людства на повну незалежність від викопного палива до 2050 році справдяться, то попит на газ теж зникне.

Якщо це станеться, державні доходи Катару радикально обваляться. Саме тому Катар та інші країни в Перській затоці намагаються побудувати економіки, які зможуть пережити глобальну відмову від газу.

З огляду на невелику кількість населення, їм це може вдатися, якщо, звісно, регіон Перської затоки не стане непридатним для життя через глобальне потепління. Великі ж країни, такі як Росія, Іран і Саудівська Аравія, матимуть справу з великими викликами. У довгостроковій перспективі великі російські запаси продовольства, води і землі можуть компенсувати крах енергетичного експорту. У середньостроковій Росія втратить 40% своїх нинішніх доходів, які забезпечують нафту і газ. Вона може постати перед серйозною кризою, як і СРСР в 1980-х роках, коли ціни на нафту впали.

Анатоль Лівен

За матеріалами: ІноЗМІ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *